Поминальна субота перед святом Димитрія Солунського та Димитрія Донського. Лекція для вихованців недільної школи. Спільна молитва та запалювання свічок за спочилих родичів.

Історія встановлення.                                                                                                                            Дмитріївська суботу встановлена ​​великим князем Димитрієм Донським. Отримавши знамениту перемогу на Куликовому полі над Мамаєм 8 вересня 1380 Димитрій Іоаннович після повернення з поля брані відвідав Троїце-Сергієву обитель. Преподобний Сергій Радонезький, ігумен обителі, раніше поблагословив його на битву з невірними і дав йому з числа братії своєї двох ченців – Олександра Пересвіту та Андрія Ослябю. Обидва ченця впали в бою і були поховані біля стін храму Різдва Пресвятої Богородиці в Старому Симонового монастирі.

У Троїцькій обителі зробили поминання православних воїнів, полеглих у Куликовській битві, заупокійним богослужінням і спільною трапезою. Згодом склалася традиція здійснювати таке поминання щорічно. З Куликова поля не повернулися понад 250 тисяч воїнів, які воювали за Батьківщину. В їх сім’ї прийшла разом з радістю перемоги і гіркоту втрат, і цей приватний батьківський день став на Русі по суті вселенським днем ​​поминання. З тих пір в суботу перед 26 жовтня / 8 листопада – днем ​​пам’яті святого Димитрія Солунського (день тезоіменитства самого Димитрія Донського) – на Русі повсюдно робили заупокійні богослужіння. Згодом в цей день стали здійснювати поминання не тільки воїнів, за віру і Батьківщину життя своє на полі битви поклали, але і всіх спочилих православних християн.