В тых днях появилася інформація, же в Києві проходила стріча Цілоукраїнськой Рады церквей и реліґійных орґанізацій з делеґаційôв Цілосвітовой рады церквей. Результат стрічі є ясный. І наперек тому, же проходить война, на Україні гибы не є реліґійного переслідованя. Досправды?

Так хоть лем видить сітуацію голова Всеукраїнськой Рады церквей и реліґійных орґанізацій, єдночасно єпіскоп Українськой Лютеранськой церкви Вячеслав Горпинчук: “Кедь даяке переслідованя є, то лем на теріторії, котру окупує Росія”. Но, при сих словах Горпинчука, котры цітовав офіціальный вебсайт рады, мож думати лем на дві можливости. По-перше, лютеранськый єпіскоп є сліпый, як патрон, а намісто шефованя в раді бы мав радше іти до очного доктора і робити з тым дашто. Або видить барз добрі вшытко, лемже бісідує так, як власти хотять.

Ани перша, ани друга альтернатива не робить добре реноме церковній раді, котра бы мала барз осторожно смотріти на проблемы окремых церквей ци реліґійных орґанізацій.

Каждому, хто хоть лем из літака смотрить на церьковну ситуацію на Україні, є ясне, же од 2018-го року, коли президент Украйины Петро Порошенко „выбавив“ Томос про Православну церьков Украйины в Константінополю (цезаропапізм, як з букваря), є тота церьков державôв преферована-привілейована. Аж так, же могли ся робити незаконны захоплення храмів Українськой Православной Церкви, и то без того, жебы з того были даякы проблемы перед законом. Законы в тых припадах, якбач, не існують.

По зачатку повноформатовой російськой войны на Украйині єще веце нароснув тиск на Українську Православну Церьков, и єдиным православным путьом є Православна Церьков Украйины. То є політика державы. Правда, Київ нич таке не признає́т, але „по плодах“ мож тото спо́знати.

Тадь захоплення храмів Українськой Православной Церькви набрали на єще векшій інтенсивности, безкарно, держава хотіла хоть и насильно выселити Києво-Печерьску Лавру, то Львівска область „заказала-заборонила“ вообще Українську Православну Церков, а могли бы сьме продовжовати.

Як можеме быти тихо, як Русины, кедь знаме, же бити шапками по голові будуть и нашых Русинôв, кедьже майже нихто на Подкарпатю дотеперь не перейшôв до державной церкви? Так само є ясным знаком переслідованя лем єдной выбраной ґрупы людей то, же не є й тыждня, коли бы не была показія у даякого духовного зданія Українськой Православной Церкви, в даякім монастырю той церкви, жебы не зачали процес з дакым з той церковной громады.

Ньит, абсолютно не спохыбнюю то, же хто робить на аґресора, колаборує, має за то нести одповідальность.

Но не хоче ми ся вірити, же колаборнатів найдете лем в єдній церкви. Лемже показії робляться лем на єдній. Обвиненія з реліґійной ненависти идуть лем на представителів той єдной церкви, хоть доста собі перейти на Facebook представителів той „правильной державной церкви“, а пропозицій на судові процесы бы быв повный міх.

Жебы не зохабити читателя на похыбностях, не ємь нияк заінтересованый до православія, кедьже ємь ґреко-католик. І так про мене ани тота днешня „правильна“, ани тота „неправильна“ церков не є нияк близша.

Но вопрос туй стойить іншак. Як можеме бесҍдовати о тім, же не є жадного реліґійного переслідованя на Украйині, кедь оно є? І як можеме быти мы, люди, котры бесҍдують, же суть демократы, и же честують западны цінности демократії и людьскых прав, тихо?

Навеце, як можеме быти тихо, як Русины, кедь знаєме, же бити шапками по голові будуть и нашых Русинів, кедьже майже нихто на Підкарпатю до теперь не перейшôв до державной церкви? Будеме ся на то лем тихо смотріти?

Територія Подкарпатя была што до православной юрисдикції все проблематичнôв, каждый єй хотів. Спор існовав и в Масариковій Чехословакії, коли о тоту територію натігалася Прага з Белградом. Але не о тім имь хотів.

В децембрі припомянеме собі 110 років од початку так званого Другого Мараморош-Сіготського процесу, в котрім судили австро-угорськы власти православных Русинôв лем зато, же стали православныма.

Адвокатами обвиненым Русинам хотіли стати и дві вызначны політичны особы: Томаш Ґарик Масарик, котрый став пізніше першым президентом Чехословацькой республікы, якôв теріторійôв была и Подкарпатська Русь, и тогдашній словацькый депутат в угорьскому парламенті Мілан Годжа. Бо знали они, же процес є неоправданый-несправделивый, же ся топтать по їх правах.

Іншак, и тогды Русинôв тоже обвиняли в колаборації из Російôв. Процес заінтересовав тогды цілу Європу, писало ся о нім.

А што днесь? Будеме чекати, аж покля зачне такый процес? Буде демократичный Запад тихо, бо война? Де суть тоті границі, што єще може країна у войні робити?

А ци найдутся из днешніх новых європейськых демократôв, такі особы, котры бы Русинам в припаднім „третім судовім процесі“ стали адвокатами?