Размышления на 70-летие протоиерея Димитрия Сидора.

 Когда человеку-русину исполнится 70 лет, то по-новому для него звучит Псалом 83, стих 5: «Скажи мне, Господи, когда и как завершится моя жизнь в старости? Скажи мне Господи, как еще долго буду жить, и сколько мне еще осталось времени», чтобы завершить на старости начатые планы и труды?

Еще в древности Вергилий сказал: «Старость должна быть не концом жизни, а его венцом», а потом, говорят христиане, и… венцом небесным».

Я благодарен Богу в свои 70 лет за то, что родился в семье православного священника-русина, в 6 лет пошел в школу, с детства ходил в Церковь, в 9 лет читал апостола «за всякое прошение».

После средней школы и служения в армии, учился в Ужгородском Университете по специальности «электронные приборы», но все чаще думал поступать в Православную Духовную Академию.

Кстати, мало кто и сегодня помнит, что наш Ужгородский Университет был сначала национальным русинским Университетом, потому что был открыт осенью 1944 года, еще до присоединения Русинской Республики Подкарпатской Руси к СССР со сталинским названием только административная «Закарпатская область».

Но, потерпев советско-украинские коммунистические преследования, мы, русины Закарпатья, выстояли, сохранив историческую память, язык, религию и традиции. Да и сегодня главный финиш жизни для большинства из нас – остаться Божьими детьми-христианами русинами, ожидающими от Бога небесный венец!

Да и конец земной жизни должен быть в торжестве веры в Христовой, потому что наша Каноническая Украинская Православная Церковь и есть та самая «Церковь – Царство Сына Божия, в Котором мы имеем Искупление Кровью Его». (кол.1,13).

Итак, главный финиш жизни – по милости Господа, так прожить земную жизнь, чтобы заслужить у Бога милость и подражать вечному Царству Божьему на Небе.

Но постоянно сердце призывало меня безотлагательно идти в Духовную Академию, чтобы готовиться проповедовать в Церкви Слово Божие, да и не где-то на чужбине, а духовно служить своему родному русинскому народу, генетически помнящему дух, язык и веру святых Кирилла и Мефодия.

Надо осознать тот факт, что за 1150 лет наши люди-русины в Центре Европы уникально сохранили свой национальный русинский язык, культуру и свое Кирилло-Мефодиевское Православие в своей русинской Кирилло-Мефодиевской Православной Церкви, которая официально действовала в нашем Крае до присоединения к СССР.

Так за какие же скромные мои итоги на 70 году жизни можно сказать?

Самое первое, и самое главное: Я, лично, моя семья, дети, внуки, мои родственники, все мое родство, – в единстве с Каноническим Православием.

Второе и тоже важное: как и наши предки-русины, терпели гонения за свою веру во времена Австро-Венгрии, так и я уже второй раз терплю за правозащитную деятельность, безосновательные судебные преследования от властей Украины, которую мы сами и провозгласили в 1991 году; Терплю гонения за свою мирную, в рамках законодательства, а именно – за защиту прав и основных свобод русинского народа, – за право иметь русинские школы, и высшее образование, государственную поддержку в культуре и сохранении памятников.

А сейчас снова терплю преследование от власти – за мирную, снова в рамках закона, защиту прав верующих Украинской Православной Церкви.

К радости верным, нами с помощью Божьей в Ужгороде построен новый двухэтажный кафедральный собор и Храм Христа Спасителя, высотой 65 метров.

Автор проекта – Сам Господь, а я у Господа – скромный помощник – зодчий.

Строение стало доминантой города самого древнего в Украине города Ужгорода, его визитной карточкой, и думаю, и целого нашего Края, как символ нашего духовно-национального возрождения!

Благодарен Богу, что я автор академического издания «Грамматики русинского языка», перевода Священного Писания на сегодняшний, живой язык общения русинов Закарпатья.

Я автор русинских словарей, редактор русиноязычной газеты «Христианская Роди́на (семья)», автор тысячи статей и научных публикаций, и научных докладов на международных конференциях, диалогах на круглых столах.

С 1994 года я журналист, миссионер и правозащитник, депутат Закарпатского областного Совета, частый гость на Закарпатском телевидении с 1991 года и в Интернете.

С 1991 года – как глава «Сойма Подкарпатских Русинов».

Важно всем знать, что я для того заново и перевел Священное Писание Ветхого Завета именно из оригинального древнегреческого текста Септуагинты, на нынешний живой русинский язык, чтобы подтвердить и научно доказать то, что действительно в основу перевода братьев Кирилла и Мефодий в 863 году был использован, как матрица, наш древний славяно-русинский язык.

Благодаря трудам св. братьев, большинство ими записанных ими под 100 тысяч славяно-русинских слов оказались за 1000 лет сохранившимися всеми славянскими народами, но, полнее всего, нами, русинами.

Нынешний живой язык подкарпатских русинов, существующий и ныне, официально кодифицированный нами в 2000 году, как подкарпато-русинский язык Ужгородской традиции.

Однако, в Украине русинофобы этот факт умалчивают и заставили некоторых распустить антинаучный миф, будто язык русинский, это лишь диалект украинского и его невозможно кодифицировать, потому что якобы каждое село говорит по-своему.

Но нами доказано что это не так!

Проведено нами, русинами, в Мукачево с 2008 года 9 (девять) «Европейских Конгрессов Подкарпатских Русинов» и несколько заседаний «Мирового Конгресса Подкарпатских Русинов». Организованы мной десятки научно-практических конференций и круглых столов с участием международных представителей.

Очень важно понимать тот факт от власти Украины за мирные, и именно за коллективные решения 100 делегатов и 200 гостей Первого и Второго «Европейских конгрессов Подкарпатских русинов» в Мукачево в 2008 году, я потерпел судебные преследования, политически инкриминированные СБУ, которые инкриминировались СБУ. Однако, легко доказать, что в решениях русинов не было никаких призывов к сепаратизму, а были всего лишь мирные напоминания власти «Меморандумом» (француз. напоминания) о нерешенных вопросах прав и свобод русинского народа.

Важно знать, что меня судили власти Украины во времена президента В.Януковича.

Именно тогда власти Украины подвергли меня судебным репрессиям и позорным, фактически антирусинским судебным приговором, за придуманные в СБУ мои призывы вмешаться в транзиты нефти и газа, что, якобы, согласно решению суда Ивана Стана, является вполне тождественным «призывом к изменению границ и границ Украины».

Если бы Украина этого суда не допустила, то не имела бы на себе пятна преступления государственной насильственной ассимиляции русинского народа, с явными элементами геноцида русинской нации.

Сегодня я снова, как священник и правозащитник, терплю судебные преследования, поскольку, как руководитель правозащитной организации «Правозащита Закарпатья», стою и дальше на защите прав верующих УПЦ, указав госслужащим, чтобы они не смели вмешиваться в церковные дела и на уровне парламента не конфигурировали. А в своих словах и проповедях я призвал своих молиться за мир в стране, за власть и за воинство, за переселенных людей, за взаимопонимание.

Однако, я в суде уже снова слышу, как эксперты-преступления от спецслужб экспрессивно неистово кричат: Он публично призывал к миру, но думал иначе. А раз думал иначе, то это и есть тождественным… призывам к религиозной вражде!

К сожалению, в Украине и дальше действует полувоенная секта «Армавира» из числа чиновников, которая публично начала и ведет религиозную войну в стране.

Однако, суды стали почему-то судить за преступления не секту «Армавира», а мирных митрополитов и священников УПЦ, которые якобы и «разжигают… уже чиновниками публично разожженную рознь, что нами зафиксировано документально.

Имеем выше четыре миллиона просмотров моей проповеди от 3 декабря 2022 года, за которую меня судят, и никто из них там не услышал призывов к вражде, а лишь четко звучат там призывы к миру, к единению, к молитве за власть, за воинство, за людей, за переселенных, за всех переселенных.

Когда стою с молитвой на Суде, то часто вспоминаю слова Христа: во время гонения на Церковь «не бойтесь», даже «радуйтесь, когда будут поносить вас, преследовать вас, за имя Господа», ибо «велика ваша награда на Небе».

Господи, благодарю Тебя за свои 70, за свои тысячи верующих Церкви, за добрую и любимую матушку-женщину, которой всего 65,- за добрых наших детей и за 4-х внуков, за верных помощников кураторов и за тысячи активистов нашей общины, особенно молодежи, за сотни тысяч сторонников наших в Крае.

Приношу благодарность Богу за то, что мы в Закарпатье и по всей стране в большинстве держимся в единстве с Каноническим Православием!

Слава Богу за построенный нами уникальный по своим данным кафедральный собор в Ужгороде – за сотни тысяч людей, которых мы своим служением привели и приводим ко Христу через миссионерское служение для сотни тысяч верующих в молении и в прямых передачах и проповедях в он-лайн.

Особенно хвала Господу за то, что я в свои 70 лет удостоен от врагов Церкви уже два раза терпеть гонения судебными преследованиями за веру Христову Православную и за правозащитную деятельность, за защиту прав своего обездоленного русинского народа.

Но происходило всегда с нашим народом чудо!

Большинство наших людей все равно остались православными и русинами, со своим уже выше 1150-летним живым и чудесным богатым языком.

Несмотря на разных непрошенных пришельцев в наш Край, мы, русины, остались добропорядочным и законопослушным народом.

Когда нам приходится говорить о своих трудах, то мы этим говорим так, как в одной из бесед Господь порекомендовал, если нам надо сказать свои труды, то такими словами: (Лк.17,10) «Мы, Господи, рабы Твои ничтожны «неключимы», сделали только то, что должны были сделать». А уж Ты, Господи Боже, Сам оцени труды, достойны ли мы Божьей милости и небесной награды!

Вместе с псалмопевцем скажем: «Не нам, Господи, не нам, но больше имени Твоему дай славу, ради милости Твоей, которая проявлена ​​к нам, и ради истины и верности Твоей». (Пс.113,9).

Хвала Богу, и всем нашим, людям Закарпатья, мирному древнему европейскому народу русинов Европы, который 1000 лет мирно живет со своими соседями мадьярами, словаками, чехами, поляками, румынами, да и с другими европейскими народами, будучи частью их, как действительно древняя.

Хвала Богу за честность и за человечность нашего русинского народа, за то, что в большинстве своем мы, русины, вместе с другими христианскими народами Европы, живем мирно, и идем надежно проверенным узким путем, но который всех нас надежно поведет в Царствие Божье!

Роздуми на 70-ліття протоієрея Димитрія Сидора

Коли людині-русину виповниться 70 літ, то по-новому для нього звучить Псалом 83, вірш 5: «Скажи мені, Господи, коли і як завершиться моє життя в старості? Скажи мені Господи, як ще довго буду жити, і скільки мені ще зосталося часу», щоб довершити на старість розпочаті плани та праці?

Ще в древності Вергилій  сказав: «Старість повинна бути не кінцем життя, а його вінцем», а потім, кажуть християни, і… вінцем небесним».

Я вдячний Богу в свої 70 років, що народився в сім’ї православного священика-русина, в 6 років пішов в школу, з дитинства ходив до Церкви, в 9 років читав апостола «за всякоє прошеніє».

Після середньої школи та служіння в армії, навчався в Ужгородському Університеті по спеціальності «електронні прилади», але все частіше  думав поступати в Православну Духовну Академію.

До-речі, мало хто й сьогодні пам’ятає, що наш Ужгородський Університет був спочатку національним русинським Університетом, бо був відкритий  восени 1944 року, ще до приєднання Русинської Республіки Підкарпатської Руси до СРСР з сталінською назвою лиш адміністративна «Закарпатська область».

Але потерпівши радянсько-українські комуністичні переслідування, ми, русини Закарпаття, вистояли, зберігши історичну пам’ять, мову, релігію та традиції. Та й сьогодні головний фініш життя  для більшості з нас – зостатися Божими дітьми-християнами русинами, які чекають  від Бога небесний вінець!

Та й  кінець земного життя мав би бути в торжестві віри в Христовій бо наша Канонічна Українська Православна Церква і є та сама «Церковь – Царство Сина Божого, в Котрому ми маємо Викуплення Кров҆ю Його». (Кол.1,13).

Отже, головний фініш життя – по милості Господа, так прожити земне життя, щоб заслужити у Бога милость і наслідувати вічне Царство Боже на Небі.

Але  постійно серце кликало мене невідкладно йти в Духовну Академію, щоб готуватися проповідувати в Церкві Слово Боже, та й не десь на чужині, а духовно служити своєму рідному русинському народу, який генетично пам’ятає дух, мову та віру святих Кирила и Мефодія.

Треба усвідомити той факт, що за 1150 літ наші люди-русини в Центрі Європи, унікально зберегли свою національну русинську мову, культуру та своє Кирило-Мефодієвське Православіє в своїй русинській Кирило-Мефодієвській Православній Церкві, яка офіційно діяла  в нашому Краї до приєднання нашої Республіки русинів до безбожного СРСР.

То ж за які скромні мої підсумки на 70 році життя можно сказати?

Най перше, – і най головне: Я, особисто, моя сім’я, діти, внуки, моя родина́, мої родичі, – в єдності з Канонічним Православ’ям.

Друге и теж важливе: як і наші предки-русини, терпіли гоніння за свою віру в часи  Австро-Мадярщини, так і я вже другий раз терплю за правозахисну діяльність, безпідставні судові переслідування від влади України, яку ми власне самі й проголосили в 1991 році; Терплю гоніння за свою мирну, в рамках законодавства, діяльність, а саме – за захист прав и основних свобод русинського народу, – за право мати русинські школи, та вищу освіту, державну підтримку в культурі та збереженні пам’яток.

А нині знову терплю переслідування від влади – за мирний, знову в рамках закону, захист прав віруючих Української Православної Церкви.

На радість вірним, нами з допомогою Божою в Ужгороді збудований новий двох етажний кафедральний собор та Храм Христа Спасителя, вистою 65 метрів. Автор проекту – Сам Господь, а я в Господа – скромний помічник – зодчий. Будова стала домінантою міста май древнього в Україні міста Ужгорода, його візитною карточкою, та думаю, й цілого нашого Краю, як символ нашого духовно-національного відродження!

Вдячний Богу, що я автор академічного видання «Граматики русинської мови», перекладу Святого Писанія на сьогоднішню, живу мову спілкування русинів Закарпаття. Я автор русинських словників, редактор русиномовної газети «Християнська Родина», автор тисячі статей та наукових публікацій, та наукових доповідей на міжнародних конференціях, діалогах на круглих столах.

З 1994 року я журналіст, місіонер та правозахисник, депутат Закарпатської обласної Ради, частий гість на Закарпатському телебаченні з 1991 року та в інтернеті.  З 1991 року – як голова «Сойму Підкарпатських Русинів».

Важно всім знати, – що я для того заново і переклав Святе Письмо Старого Заповіту саме з оригінального старо-грецького тексту Септуагінти, на нинішню живу русинську мову, щоб підтвердити та науково довести те, що дійсно в основу перекладу братів Кирила та Мефодій в 863 році була використана, як матриця, саме наша стара пра славяно-русинська мова.

Завдячуючи трудам св. братів, більшість ними записаних ними під 100 тисяч славяно-русинських слів виявилися за 1000 років збереженими всіма слов’янськими народами, але, найповніше, нами, русинами.

Нинішня жива мова підкарпатських русинів, існуюча й нині,  офіційно кодифікована нами в 2000 році, як підкарпато-русинська мова Ужгородської традиції. Однак, в Україні русинофоби цей факт замовчують і заставили деяких розпускати антинауковий міф, ніби мова русинська, це лиш діалект української і її неможливо кодифікувати, бо нібито кожне село говорить по-свойому.

Але нами доведено що то не так!

Проведено нами, русинами, в Мукачеві з 2008 року 9 (дев’ять) «Європейських Конгресів Підкарпатських Русинів» та декілька засідань «Світового Конгресу Підкарпатських Русинів». Організовані мною десятки науково-практичних конференцій та круглих столів з участю міжнародних представників.

Дуже важно розуміти той факт від влади України за мирні, та саме за колективні рішення 100 делегатів та 200 гостей Першого и Другого «Європейських конгресів Підкарпатських русинів» в Мукачеві в 2008 році, я потерпів судові переслідування, політично інкриміновані СБУ, які самі розпускали міф, що ніби судили мене за сепаратизм. Однак, легко довести що в рішеннях русинів не було ніяких закликів до сепаратизму, а були всього лиш мирні нагадування владі «Меморандумом» (француз. нагадування) про невирішені питання прав і свобод русинського народу.

Важливо знати, що мене судила влада України за часів президента В.Януковича.

Саме тоді влада України піддала мене судовим репресіям та ганебним, фактично антирусинським судовим вироком, за придумані в СБУ мої заклики вмішатися в транзити нафти і газу, що, ніби, згідно рішення суді Івана Стана, є цілком тотожним  «закликам до зміни меж та кордонів України».

Якби Україна цього суда не допустила, то не мала би на собі плями  злочину державної насильницької асиміляції русинського народу, з явними елементами геноциду русинської нації.

Сьогодні я знову, як священик та правозахисник, терплю судові переслідування, оскільки, як керівник правозахисної організації «Правозахист Закарпаття», стою і дальше на захисті прав віруючих УПЦ, вказавши держслужбовцям, щоб вони не сміли вмішуватися в церковні справи та на рівні парламенту не міняли релігійні календарі громадян, бо то приведе до міжконфесійних конфліктів в країні. А в своїх словах та проповідях я закликав своїх молитися за мир в країні, за владу і за воїнство, за переселених людей, за взаєморозуміння.  https://phrt.org/osnovni-statti-konstytutsiyi-ta-zakonu-pro-svobodu-sovisti-ta-relihiyni-orhanizatsiyi-shcho-do-harantiy-dotrymannya-prava-svobody-virospividannya-v-ukrayini/

Однак, я в суді вже знову чую, як експерти-злочині від спецслужб експресивно несамовито кричать: Він публічно закликав до миру, але думав інакше. А раз думав інакше, то це і є тотожним…закликам до релігійної ворожнечі!

На жаль, в Україні і дальше діє напіввійськова секта «Армавіра» з числа високопосадовців, яка публічно розпочала і веде релігійну війну в країні. 

Однак, суди стали чомусь судити за злочини  не секту «Армавіра»,  а мирних митрополитів та священиків УПЦ, які нібито і «розпалюють…  уже чиновниками публічно розпалену ворожнечу, що нами зафіксовано документально.

Чотири мільйони переглядів має моя проповідь від 3 грудня 2022 року, за яку мене судять, і ніхто з них там не почув закликів до ворожнечі, а лиш чітко звучать там заклики до миру, до єднання, до молитви за владу, за воїнство, за воїнів котрі на війні, за переселених, за всіх наших людей котрі змушені покинути рідну землю і жити та трудитися на чужині.

Коли стою з молитвою на Суді, то часто згадую слова Христа: в час гоніння на Церкву «не бійтеся», навіть «радуйтеся, коли будуть поносити вас, переслідувати вас, за ім’я Господа», бо «велика ваша нагорода на Небі».

Господи, благодарю Тебе за свої 70, за своїх тисячі вірників Церкви, за добру та любиму матушку-жінку, якій всього лиш 65,- за добрих наших дітей та за 4-х внуків, за вірних помічників кураторів та за тисячі активістів нашої громади, особливо молоді, за сотні тисяч прибічників наших в Краї.

Приношу подяку Богу за те, що ми в Закарпатті та й по всій країні в більшості де́ржимся в єдності з Канонічним Православ’ям! 

Хвала Богу за збудований нами унікальний по своїм даним кафедральний собор в Ужгороді, – за сотні тисяч людей, яких ми своїм служінням привели і приводимо до Христа через місіонерське служіння для сотні тисяч віруючих в молінні та в прямих передачах і проповідях в Он-Лайн.

Особливо хвала Господу за то, же я в свої 70 років удостоєний від ворогів Церкви вже два рази терпіти гоніння судовими переслідуваннями за віру Христову Православну та за правозахисну діяльність, за захист прав свого знедоленого русинського народу.

Але ставалося завжди з нашим народом чудо!v

Більшість наших людей все рівно зосталися православними и русинами, з своїм вже вище 1150 літнім живою і чудесною багатою  мовою.

Не дивлячись на різних непрошених приходьків в наш Край, ми, русини, зосталися добропорядним та законослухняним народом.

Коли нам приходиться говорити про свої труди, то ми цим промовляєм так, як в одній з бесід Господь порекомендував, якщо нам треба сказати свої труди, то саме такими словами: (Лк.17,10) «Ми, Господи, раби Твої нікчемні «неключимі», зробили лиш те, що мали зробити». А вже Ти, Господи Боже, Сам оціни ті труди, чи ми достойні Божої милості і небесної нагороди! 

Разом з псалмопевцем скажемо: «Не нам, Господи, не нам, но найбільше имені Твойому дай славу, ради милости Твоєї, яка проявлена до нас, та ради істини та вірності Твоєї». (Пс.113,9).

Хвала Богу, и всім нашим, людям Закарпаття, мирному древньому європейському народу русинів Європи, який 1000 років мирно живе з своїми сусідами мадярами, словаками, чехами, поляками, румунами,  та й  з іншими європейськими народами, будучи частиною їх, як дійсно древня  и справжня європейська карпато-русинська нація.

Хвала Богу за чесність и за людяність нашого русинського народу, за те, що в більшості ми, русини, разом з другими християнськими народами Європи,  живем мирно, та йдемо надійно провіреним вузьким шляхом, але який усіх нас надійно поведе до Царства Божого!