Роздуми на 70-ліття протоієрея Димитрія Сидора

Коли людині-русину виповниться 70 літ, то по-новому для нього звучить Псалом 83, вірш 5: «Скажи мені, Господи, коли і як завершиться моє життя в старості? Скажи мені Господи, як ще довго буду жити, і скільки мені ще зосталося часу», щоб довершити на старість розпочаті плани та праці?

Ще в древності Вергилій  сказав: «Старість повинна бути не кінцем життя, а його вінцем», а потім, кажуть християни, і… вінцем небесним».

Я вдячний Богу в свої 70 років, що народився в сім’ї православного священика-русина, в 6 років пішов в школу, з дитинства ходив до Церкви, в 9 років читав апостола «за всякоє прошеніє».

Після середньої школи та служіння в армії, навчався в Ужгородському Університеті по спеціальності «електронні прилади», але все частіше  думав поступати в Православну Духовну Академію.

До-речі, мало хто й сьогодні пам’ятає, що наш Ужгородський Університет був спочатку національним русинським Університетом, бо був відкритий  восени 1944 року, ще до приєднання Русинської Республіки Підкарпатської Руси до СРСР з сталінською назвою лиш адміністративна «Закарпатська область».

Але потерпівши радянсько-українські комуністичні переслідування, ми, русини Закарпаття, вистояли, зберігши історичну пам’ять, мову, релігію та традиції. Та й сьогодні головний фініш життя  для більшості з нас – зостатися Божими дітьми-християнами русинами, які чекають  від Бога небесний вінець!

Та й  кінець земного життя мав би бути в торжестві віри в Христовій бо наша Канонічна Українська Православна Церква і є та сама «Церковь – Царство Сина Божого, в Котрому ми маємо Викуплення Кров҆ю Його». (Кол.1,13).

Отже, головний фініш життя – по милості Господа, так прожити земне життя, щоб заслужити у Бога милость і наслідувати вічне Царство Боже на Небі.

Але  постійно серце кликало мене невідкладно йти в Духовну Академію, щоб готуватися проповідувати в Церкві Слово Боже, та й не десь на чужині, а духовно служити своєму рідному русинському народу, який генетично пам’ятає дух, мову та віру святих Кирила и Мефодія.

Треба усвідомити той факт, що за 1150 літ наші люди-русини в Центрі Європи, унікально зберегли свою національну русинську мову, культуру та своє Кирило-Мефодієвське Православіє в своїй русинській Кирило-Мефодієвській Православній Церкві, яка офіційно діяла  в нашому Краї до приєднання нашої Республіки русинів до безбожного СРСР.

То ж за які скромні мої підсумки на 70 році життя можно сказати?

Най перше, – і най головне: Я, особисто, моя сім’я, діти, внуки, моя родина́, мої родичі, – в єдності з Канонічним Православ’ям.

Друге и теж важливе: як і наші предки-русини, терпіли гоніння за свою віру в часи  Австро-Мадярщини, так і я вже другий раз терплю за правозахисну діяльність, безпідставні судові переслідування від влади України, яку ми власне самі й проголосили в 1991 році; Терплю гоніння за свою мирну, в рамках законодавства, діяльність, а саме – за захист прав и основних свобод русинського народу, – за право мати русинські школи, та вищу освіту, державну підтримку в культурі та збереженні пам’яток.

А нині знову терплю переслідування від влади – за мирний, знову в рамках закону, захист прав віруючих Української Православної Церкви.

На радість вірним, нами з допомогою Божою в Ужгороді збудований новий двох етажний кафедральний собор та Храм Христа Спасителя, вистою 65 метрів. Автор проекту – Сам Господь, а я в Господа – скромний помічник – зодчий. Будова стала домінантою міста май древнього в Україні міста Ужгорода, його візитною карточкою, та думаю, й цілого нашого Краю, як символ нашого духовно-національного відродження!

Вдячний Богу, що я автор академічного видання «Граматики русинської мови», перекладу Святого Писанія на сьогоднішню, живу мову спілкування русинів Закарпаття. Я автор русинських словників, редактор русиномовної газети «Християнська Родина», автор тисячі статей та наукових публікацій, та наукових доповідей на міжнародних конференціях, діалогах на круглих столах.

З 1994 року я журналіст, місіонер та правозахисник, депутат Закарпатської обласної Ради, частий гість на Закарпатському телебаченні з 1991 року та в інтернеті.  З 1991 року – як голова «Сойму Підкарпатських Русинів».

Важно всім знати, – що я для того заново і переклав Святе Письмо Старого Заповіту саме з оригінального старо-грецького тексту Септуагінти, на нинішню живу русинську мову, щоб підтвердити та науково довести те, що дійсно в основу перекладу братів Кирила та Мефодій в 863 році була використана, як матриця, саме наша стара пра славяно-русинська мова.

Завдячуючи трудам св. братів, більшість ними записаних ними під 100 тисяч славяно-русинських слів виявилися за 1000 років збереженими всіма слов’янськими народами, але, найповніше, нами, русинами.

Нинішня жива мова підкарпатських русинів, існуюча й нині,  офіційно кодифікована нами в 2000 році, як підкарпато-русинська мова Ужгородської традиції. Однак, в Україні русинофоби цей факт замовчують і заставили деяких розпускати антинауковий міф, ніби мова русинська, це лиш діалект української і її неможливо кодифікувати, бо нібито кожне село говорить по-свойому.

Але нами доведено що то не так!

Проведено нами, русинами, в Мукачеві з 2008 року 9 (дев’ять) «Європейських Конгресів Підкарпатських Русинів» та декілька засідань «Світового Конгресу Підкарпатських Русинів». Організовані мною десятки науково-практичних конференцій та круглих столів з участю міжнародних представників.

Дуже важно розуміти той факт від влади України за мирні, та саме за колективні рішення 100 делегатів та 200 гостей Першого и Другого «Європейських конгресів Підкарпатських русинів» в Мукачеві в 2008 році, я потерпів судові переслідування, політично інкриміновані СБУ, які самі розпускали міф, що ніби судили мене за сепаратизм. Однак, легко довести що в рішеннях русинів не було ніяких закликів до сепаратизму, а були всього лиш мирні нагадування владі «Меморандумом» (француз. нагадування) про невирішені питання прав і свобод русинського народу.

Важливо знати, що мене судила влада України за часів президента В.Януковича.

Саме тоді влада України піддала мене судовим репресіям та ганебним, фактично антирусинським судовим вироком, за придумані в СБУ мої заклики вмішатися в транзити нафти і газу, що, ніби, згідно рішення суді Івана Стана, є цілком тотожним  «закликам до зміни меж та кордонів України».

Якби Україна цього суда не допустила, то не мала би на собі плями  злочину державної насильницької асиміляції русинського народу, з явними елементами геноциду русинської нації.

Сьогодні я знову, як священик та правозахисник, терплю судові переслідування, оскільки, як керівник правозахисної організації «Правозахист Закарпаття», стою і дальше на захисті прав віруючих УПЦ, вказавши держслужбовцям, щоб вони не сміли вмішуватися в церковні справи та на рівні парламенту не міняли релігійні календарі громадян, бо то приведе до міжконфесійних конфліктів в країні. А в своїх словах та проповідях я закликав своїх молитися за мир в країні, за владу і за воїнство, за переселених людей, за взаєморозуміння.  https://phrt.org/osnovni-statti-konstytutsiyi-ta-zakonu-pro-svobodu-sovisti-ta-relihiyni-orhanizatsiyi-shcho-do-harantiy-dotrymannya-prava-svobody-virospividannya-v-ukrayini/

Однак, я в суді вже знову чую, як експерти-злочині від спецслужб експресивно несамовито кричать: Він публічно закликав до миру, але думав інакше. А раз думав інакше, то це і є тотожним…закликам до релігійної ворожнечі!

На жаль, в Україні і дальше діє напіввійськова секта «Армавіра» з числа високопосадовців, яка публічно розпочала і веде релігійну війну в країні. 

Однак, суди стали чомусь судити за злочини  не секту «Армавіра»,  а мирних митрополитів та священиків УПЦ, які нібито і «розпалюють…  уже чиновниками публічно розпалену ворожнечу, що нами зафіксовано документально.

Чотири мільйони переглядів має моя проповідь від 3 грудня 2022 року, за яку мене судять, і ніхто з них там не почув закликів до ворожнечі, а лиш чітко звучать там заклики до миру, до єднання, до молитви за владу, за воїнство, за воїнів котрі на війні, за переселених, за всіх наших людей котрі змушені покинути рідну землю і жити та трудитися на чужині.

Коли стою з молитвою на Суді, то часто згадую слова Христа: в час гоніння на Церкву «не бійтеся», навіть «радуйтеся, коли будуть поносити вас, переслідувати вас, за ім’я Господа», бо «велика ваша нагорода на Небі».

Господи, благодарю Тебе за свої 70, за своїх тисячі вірників Церкви, за добру та любиму матушку-жінку, якій всього лиш 65,- за добрих наших дітей та за 4-х внуків, за вірних помічників кураторів та за тисячі активістів нашої громади, особливо молоді, за сотні тисяч прибічників наших в Краї.

Приношу подяку Богу за те, що ми в Закарпатті та й по всій країні в більшості де́ржимся в єдності з Канонічним Православ’ям! 

Хвала Богу за збудований нами унікальний по своїм даним кафедральний собор в Ужгороді, – за сотні тисяч людей, яких ми своїм служінням привели і приводимо до Христа через місіонерське служіння для сотні тисяч віруючих в молінні та в прямих передачах і проповідях в Он-Лайн.

Особливо хвала Господу за то, же я в свої 70 років удостоєний від ворогів Церкви вже два рази терпіти гоніння судовими переслідуваннями за віру Христову Православну та за правозахисну діяльність, за захист прав свого знедоленого русинського народу.

Але ставалося завжди з нашим народом чудо!v

Більшість наших людей все рівно зосталися православними и русинами, з своїм вже вище 1150 літнім живою і чудесною багатою  мовою.

Не дивлячись на різних непрошених приходьків в наш Край, ми, русини, зосталися добропорядним та законослухняним народом.

Коли нам приходиться говорити про свої труди, то ми цим промовляєм так, як в одній з бесід Господь порекомендував, якщо нам треба сказати свої труди, то саме такими словами: (Лк.17,10) «Ми, Господи, раби Твої нікчемні «неключимі», зробили лиш те, що мали зробити». А вже Ти, Господи Боже, Сам оціни ті труди, чи ми достойні Божої милості і небесної нагороди! 

Разом з псалмопевцем скажемо: «Не нам, Господи, не нам, но найбільше имені Твойому дай славу, ради милости Твоєї, яка проявлена до нас, та ради істини та вірності Твоєї». (Пс.113,9).

Хвала Богу, и всім нашим, людям Закарпаття, мирному древньому європейському народу русинів Європи, який 1000 років мирно живе з своїми сусідами мадярами, словаками, чехами, поляками, румунами,  та й  з іншими європейськими народами, будучи частиною їх, як дійсно древня  и справжня європейська карпато-русинська нація.

Хвала Богу за чесність и за людяність нашого русинського народу, за те, що в більшості ми, русини, разом з другими християнськими народами Європи,  живем мирно, та йдемо надійно провіреним вузьким шляхом, але який усіх нас надійно поведе до Царства Божого!