Сербський Патріарх Порфірій,
предсідатель Священного Синода Єпископів.
Сербська Православна Церква, Мати–Церква
православним Закарпаття до 1945 року.
Прес-реліз (переклад на українську мову)
Об’явлено 28/03/2023
Українська Православна Церква, як відомо, єдина канонічна та легальна Православна Церква в Україні, і водночас найбільша релігійна організація у цій країні. Її визнають усі Православні Церкви світу, а також усі нехристиянські Церкви та конфесії, а неканонічна, розкольницька структура, яка хоч і називає себе Православною Церквою України, не має навіть найелементарнішого атрибуту церковності, визнають лише чотири Православні Церкви, які за кількістю своїх віруючих становлять дуже невеликий відсоток у православному світобудові. Звичайно, навіть якби числова диспропорція була на користь неканонічної структури, тобто на шкоду канонічної Церкви, це нічого не змінило б на онтологічному рівні: Церква є Церква, а нелегальна парасинагога може стати Церквою лише через покаяння та канонічну процедуру, а не начерком чиєїсь людини пере.
Українська Православна Церква є не «воюючою стороною», а живою та діючою Церквою Божою в єдності віри та літургійного спілкування з Російською Православною Церквою та Православними Церквами загалом. Війни, справедливі та несправедливі, ведуть держави, а не церкви. Саме поводження з Церквою як з ворогом носить жахливий характер через те, що члени трагічно конфліктуючих сторін, якщо вони є віруючими, то вірують одній і тій же Церкві. Церква завжди за мир, постійно молиться за мир і робить все можливе, щоб ворожнеча та ненависть між людьми та народами змінилася дружбою та любов’ю. Церква не ділить людей на «своїх» та «чужих», «своїх» та «чужих»; вона намагається в ім’я Бога Любові любити всіх і пастирськи піклуватися про спасіння душ і життів усіх, хто потребує братньої любові та допомоги.
Найкращий приклад такого відношення та поведінки дає нам Українська Православна Церква – її Першоієрарх Блаженніший Митрополит Київський та всієї України Онуфрій, її єпископат, духовенство, ченці та віруючі люди. З цієї причини Сербська Православна Церква з глибоким піклуванням, смутком та братерською любов’ю дивиться на «страждання святих» (Об’явл. 14, 12; ст. 1, 9) в Україні, на утиски, насильство та гоніння, які нинішня українська влада діє проти канонічної церкви, отже, і проти більшості своїх громадян, враховуючи той факт, що це найчисленніша релігійна громада в країні. Гоніння завершилися останніми днями насильницьким захопленням храмів на користь псевдоцерковної розкольницької структури, яка має статус своєрідної «державної церкви» та неформальної інквізиції. Також було оголошено про пік терору, що наближається, Свята Русь (Свята Русь), купіль східнослов’янського християнства і Православ’я в сучасній Україні, Росії та Білорусі.
Києво-Печерська Лавра з її святинями є не лише символом та центром православної України та, ширше, «руського світу» (як би не тлумачили даякі цей термін), а й невичерпним джерелом життєдайної духовності для всього православ’я. Більше того, духовне та культурне надбання Лаври є надзвичайно важливим та зримим елементом не лише України та всієї Росії, а й світу. У світлі цих фактів рішення нинішнього державного керівництва України про вигнання митрополита Онуфрія, чернечої братії та духовної академії з Лаври є не чим іншим, як синонімом жахливого державного терору проти Церкви, а також грубим порушенням його основних прав, релігійної свободи та свободи совісті в цілому. Поведінка українського державного керівництва свідчить про те, що його реальна, а можливо, і кінцева мета полягає в тому, щоб стерти історичну пам’ять і всі сліди споконвічного Православ’я в Україні, щоб змінити той код та історичну ідентичність, які Церква ретельно будувала та зберігала на протягом століть. , від святого князя Володимира й до нині.
Відчуваючи і знаючи, що єдина існуюча в Україні Православна Церква на чолі з митрополитом Київським Онуфрієм мужньо та спокійно несе свій хрест і з надією сходить на Христову та на її Голгофу, ми переконані, що Розп’ятий та Воскреслий Господь – завдяки глибокій вірі, прощення та любов до всіх, навіть до ворогів за власним вибором, щоб дати сили Своєї Церкви перенести всі страждання, які вона повинна і повинна нести. У той же час ми піднімаємо голос, що кричить проти страшної несправедливості, проти державного терору проти Церкви в Україні, яка «вопиє в небо». Ми сподіваємося, що церкви та релігійні громади, а також установи та організації, яким небайдужі мир, справедливість та хоч якийсь порядок у світі, засудять грубе порушення релігійних прав та свобод в Україні.
Гаряче моляся Господу про закінчення братовбивчої війни в Україні та якнайшвидше встановлення в ній благодатного миру, ми з вірою, надією та любов’ю очікуємо на урочистості Хреста та Воскресіння Христового над силами темрява, зла і смерті. Хресту Твоєму поклоняємось, Христе, і святоє Воскресеніє Твоє славимо.
Сербський Патріарх Порфірій,
предсідатель Священного Синода Єпископів.
(кінець українського тексту)