Інститут Історії та Філології в Ужгороді

Ужгород. 26 травня 2023 рік.

РЕЗОЛЮЦІЯ  Круглого Столу

“Перспективи церковних взаємовідносин в Україні в звязку з законо-проектами ВРУ про можливу заборону УПЦ, або зміну її офіційної назви, що може призвести до руйнації УПЦ та її парафій”.

Сьогодні віруючі питають пастирів Церкви: “Як і в який спосіб ми можем очевидно, тимчасово повернутися в юрисдикцію інших Помісних Церков – до Матері-Церкви, в Сербський Патріархат?”

Як при цьому православним Закарпаття, не порушити правил єдності Церкви, при змушеному переході під юрисдикцію Сербської Церкви?

В доповідях учасниками відмічено, що для нас, православних Закарпаття, такий перехід чи повернення є найбільш неприйнятним, але таку можливість треба вивчити для оптимального рішення в критичній ситуації.

Нас змусив сісти за цей Круглий Стіл недавно створений антинауковий висновок т.н. релігієзнавчої експертизи нового Статуту про управління УПЦ.

Експерти явно зробили замовні висновки, якими прямо спровокували загрозливе для УПЦ неправомірне рішення суда від 15 травні 2023 року.

Зрозуміло, що саме ці явно свідомі «помилкові» висновки стали підставою для запланованої законодавчої заборони наших православних громад, храмів, монастирів та керівних центрів УПЦ вже зразу після 13 червня цього 2023 року в день, коли через 30 днів вступить в силу рішення Апеляційного суду, який скоріше всього лишить в силі попереднє рішення.

А ось провести нову неупереджену експертизу статутних документів УПЦ із залученням, зокрема, і європейських незалежних експертів в Україні, нашій Церкві не дали… і не дадуть. На жаль, сьогодні немає рівноправного діалогу між Церквою УПЦ та державною владою, а суди широко користуються сталінсько-берієвськими замовними висновками «своїх, особо слухняних» «експертів». На жаль, від цього страждаємо і ми, і імідж Судів.

Ми, православні УПЦ, не повинні були допустити такої трансформації нашої держави, коли чиновники і держслужбовці правлять в країні бал, у варварський спосіб знищуючи Канонічну Церкву, використовуючи ПЦУ та Томос, як особливо зручні інструменти руйнації Православ̕я в Україні.

Ось звідки випливає ситуація, коли наші православні в Україні будуть змушені навіть на рівні релігійної громади вирішувати самостійно церковне питання – підпорядкування юрисдикції інших Помісних  Церков, крім РПЦ.

По-перше, вважаєм таке підпорядкування, однозначно, нанесе шкоду єдності УПЦ. І це навіть без нашого такого наміру, і незважаючи, навіть, на виправдання, що у нас дійсно не має іншого вибору.

А ми ж, віруючі, констатуєм, що не хотіли би нанести шкоди єдності УПЦ, якщо навіть прийдеться разом в її складі всім нам разом терпіти замовні державні гоніння Церкви та політичні судові переслідування.

По-друге, коли ми, православні Закарпаття, дивлячись на право-порушення службовців, змушені думати про перепорядкування під церковну юрисдикцію інших Помісних Церков, то порівнюємо себе з приходами, благочиніями і єпархіями, котрі знаходяться в подібних до нас, ужгородських і закарпатських православних, ситуаціях. А це, як і громади Буковини будуть стояти перед вибором, тимчасово перейти під церковну юрисдикцію інших Помісних Церков – в Румунську Православну Церкву.

І всі ці проблеми – з політичних внутрішньо-державних причин в Україні, аби не потерпіти загрозливу руйнацію релігійного життя наших віруючих.

Така ж склалася ситуація і у волинських та інших західноукраїнських православних громад УПЦ, котрі, як і ми в Закарпатті, знаходяться в подібній небезпеці вимушеного переходу під юрисдикцію Польської Православної Церкви. Адже вони, чи не кожний день, терплять руйнацію релігійного життя на тисячах їх парафій. А оскільки вони історично були частиною Холмської єпархії і Люблінської митрополії, то чи буде  і тут  потім доступний механізм, а, саме головне, бажання, повернення до єдності з УПЦ після закінчення дискримінації православних громадян України за релігійною ознакою зі сторони держави і припинення військового стану в Україні?

По-третє, оскільки на основі вище приведеного і незворотності таких можливих подій, як індивидуальні переходи громад під юрисдикцію інших Помісних Церков, ми, як Ужгородська Хресто-Воздвиженська громада УПЦ та так і всі наші парафії в Закарпатті, не хотіли би в жодний спосіб бути причасні до порушення єдності УПЦ, коли бажаємо виявитися під омофором Сербського Патріарха, але… тільки, як самий крайній захід.

При цьому хочемо заявити, що ми передбачаємо й такий найкращий варіант, коли, навіть тимчасове знаходження православних УПЦ в юрисдикції інших Помісних Церков, було би найбільш конструктивним і оптимальним з усіх точок зору, (особливо з питання збереження цілосності УПЦ), якби такий перехід наших вірних під тимчасову юрисдикцію інших Помісних Церков стався, не з рішення якоїсь її частини, а за рішенням Св. Синоду УПЦ. От це і був би най оптимальніший для всіх нас варіант.

Підсумовуючи викладене, вважаємо, що дійсно оптимально зручним для всіх нас, правосланих Канонічної УПЦ, була б те, коли би вся наша Церква, заховуючи єдність УПЦ, (а не бажання окремих парафій чи благочинія), опинилась би, хоч і тимчасово, під омофором Сербської Церкви.

Висновки Круглого Столу були погоджені з усіми учасниками, а саме: наші православні громади (якщо настала би безвихідна ситуація, яку ми зазначили вище) могли би перейти тимчасово під церковну юрисдикцію Сербського Патріархата, але, бажано би, – якби за згодою Синоду Церкви.

Поки цього не сталося, ми би не повинні допустити загрози розколу в Церкві та такого стану в державі, коли держслужбовці безкарно порушують права наших православних, при цьому ще й, юридично знищуючи Канонічну Церкву, демонструючи, як інструменти руйнації, ПЦУ та Томос зі Стамбула.

 

                                   Керівник                            проф. Димитрій Сидор.