В Україні, в боротьбі проти загрози «обмосковитися», псевдо-патріоти породили нову загрозу – неминучу приреченність…,  ополячитися. Д. Воздвиженський.

Ми говоримо про те, що Календарна реформа в Україні перемогла не стільки російське-москальське, як своє, рідне, православне старокиївське, але тепер вже на користь польсько-католицького, чого так боялися православні предки нинішніх уніатів на Галичині.

В Україні псевдопатріоти, в боротьбі проти загрози «обмосковитися», породили, можливо й сплановану, ще більшу загрозу та неминучу приреченність…, надзвичайно швидко ополячитися всім українцям, особливо, коли перестане діяти границя між Україною та Польщею, що було вже обявлено.

Колись православний Львів до останнього відмовлявся приймати унію, майже до 1700 року, бо добре розумів, що саме через унію вони на своїй землі будуть приречені ополячитися і окатоличитися.

Саме довголітня боротьба галицької унії проти Латинізації довго й берегла Галицьку Русь від повного духовного поневолення.

Загрозу Латинізації і Полонізації Галицької Руси здавна добре усвідомлювали тодішні галицькі православні єпископи, духовенство та простий православний народ Галичини, зате й не поспішали вони приймати унію, боряся з нею систематично.

Сьогодні, на жаль, латинізація в Україні вже перемагає через публічну відмову, чи змову, уніатів УГКЦ і новоствореної владою ПЦУ, від Старого Юліанського календаря на користь Григоріанського-католицького, який для галичан завжди був чужим панським, чи навіть ворожим  польським.

Нинішня Календарна реформа в Україні перемогла не стільки російсько-москальське, як своє рідне, старокиєвське православне, на користь панського польсько-католицького.

Цього завжи боялися православні предки нинішніх уніатів Галичини.

Сталося це через недолугі, чисто політичні рішенням керівників ПЦУ в змові з нинішніми уніатами УГКЦ на Західній Україні, завдяки яким вони забезпечують скору і успішну асиміляцію українського населення в польсько-католицькому європейському котлі-інтеграторі.

Здавна відомо всім народам, що Релігія, Календар, Мова народу, Мова богослужіння та інше, – це інтегруючі для народа і обєднуючі націю орієнтири, легко впізнаваємі народом національні кодові відмітки, ті очевидні точки відліку: свій-чужий! Людям вони з дитинства формуються, як усвідомлення чи безпомилкове розпізнавання: свій – чужий.

Разом все згадане – служить для формування в народі історичної пам’яті, фіксованої в серцях та в історичних книгах освіти, в ЗМІ, через виховання з дитячого віку патріотизма – для надійного збереження свого духовно-національного простору в каждоденній реальності.

Саме ці, звичайно видимі знаки, через Мову, Віру, Церкву та Календар, спрощують всім людям здатність порозуміти і розпізнавати свою особисту відмінність та, взагалі, національну відмінність чи унікальність, по принципу: схожість не є ідентичність!

Таку унікальність і українського народу покликані вказати згадані Знаки і Символи, перед лицем європейських народів.

Це важливо вказати наперед, бо серед європейських народів є і… польський, суцільну полонізацію від якого отримували здавна жителі, як Галичини, так і вся Правобережна Україна в Час Речі Посполитої.

Важливо вказати, що, борячись з впливом російсько-московським, (але не до кінця усвідомлюючи, чим є насправді своє, православне старокиївське – староукраїнське), галицькі уніати та київські прибічники ПЦУ, (для ніби збереження української ідентичності та її відмінності від загальноросійського), задумали порівнятися з Європою і… терміново, без референдуму, перейшли на григоріанський польсько-католицький календар.

Є відомості, що за ним, неодмінно, послідує і заміна в Україні національної кирилиці на євролатиніку, законопрект якої давно чекає свого часу під сукном у ВРУ. Ой як особливо цього боялися  православні предки нинішніх галичан-уніатів.

Так вийшло, що майбутнє України, в боротьбі з впливом російського, для збереження української ідентичності і відмінності, ніби вимагало від патріотів нинішній терміновий перехід з загальноруського (чи староукраїнського) на якийсь інший, наприклад, григоріанський католицький польський календар.

Але, на думку мільойонів громадян України, це серйозна і навіть непоправна помилка. Адже складна ситуація і в ЄС вимагає планувати наше майбутнє в Європі так, щоб свою окремішність української ідентичності якось і чимось зберігати.

Якщо згадані Релігія, Календар, Мова народу, Мова богослужіння та інше, – перестануть для українців бути орієнтирами, інтегруючими народ і обєднуючими націю, то що взамін них послужить в Євросоюзі тим легко впізнаваємим, національним кодом, що надійно оберігає очевидні точки відліку: свій-чужий! Які нові національні Знаки стануть берегти наші відмінності від загально європейських в області віри, мови, звичаїв, коли один з останніх Знак-орієнтир – старий Календар, саме старий український церковний календар, зникне з національних обріїв.

Адже це і є суть и призначення Юліанського церковного календаря  – бути календарем, що не тільки висвічує дорогу до Неба, (саме релігія піднімає, і вихвачує людину з земної гріховної реальності), але й формує гармонічну противагу календарю мирському-світському приземленому.

Показово, що в Україні чомусь вільно діють без заборони релігії, які мають право на свої календарі, наприклад, євреї, мусульмани, буддисти чи татари, серед яких ніхто не посміє дошукатися російськості чи московщини.

Після такої змови УГКЦ і ПЦУ новий календар в Україні вже не буде показувати на своє українське на відміну від польського, чи німецького.

В Закарпатті, на нашу думку, нова календарна ситуація нічого не поміняє. Чому? Бо в нас залишиться й надалі те саме наше «мадярське Різдво» 25 грудня, та теж наше православне і уніатське «руси́нськоє Рожденство́» на 7 січня. А вихідний днеь на 7 січня зможуть забезпечити законним своїм рішенням місцеві органи влади в Закарпатті. І все буде Україна!

Д. Воздвиженский.

В Украине, в борьбе с угрозой «обмосковиться», псевдо-патриоты породили новую угрозу – неизбежную обреченность…, ополячиться. (Русский язык)

Мы говорим о том, что Календарная реформа в Украине победила не столько руссийско-москальское, как свое родное православное старокиевское, но теперь уже на пользу… польско-католического, чего так боялись православные предки нынешних униатов в Галиции.

В Украине псевдопатриоты, в борьбе против угрозы «обмосковиться», породили, возможно и спланировали, еще большую угрозу и неизбежную обреченность…, чрезвычайно быстро ополячиться всем украинцам, особенно когда перестанет действовать граница между Украиной и Польшей, о чем уже было объявлено.

Когда-то православный Львов до последнего отказывался принимать унию – почти до 1700 года, потому что хорошо понимал, что именно через унию они на своей земле будут обречены ополячиться и окатоличиться.

Именно долголетняя борьба галицкой унии против Латинизации надолго и уберегла Галицкую Русь от полного духовного порабощения.

Угрозу Латинизации и Полонизации Галицкой Руси издавна хорошо осознавали тогдашние галицкие православные епископы, духовенство и простой православный народ Галиции, зато и не спешили они принимать унию, борясь с ней систематически.

Сегодня, к сожалению, латинизация в Украине уже побеждает из-за публичного отказа, или заговора, униатов УГКЦ и новой, созданной властьями, ПЦУ, от Старого Юлианского календаря в пользу Григорианского католического, который для галичан всегда был чужим панским или даже враждебным польским.

Значит, нынешняя Календарная реформа в Украине победила не столько российко-москальское, сколько свое родное, старокиевское православное, в пользу того же, панского польско-католического.

Этого всегда боялись православные предки нынешних униатов Галиции.

Произошло это из-за несуразных, чисто политических решений руководителей ПЦУ в сговоре с нынешними униатами УГКЦ на Западной Украине, благодаря которым они обеспечивают скорую и успешную ассимиляцию украинского населения в польско-католическом европейском котле-интеграторе.

Издавна известно всем народам, что Религия, Календарь, Язык народа, Язык богослужения и прочее – это интегрирующие для народа и объединяющие нацию ориентиры, легко узнаваемые народом национальные кодовые отметки, те очевидные точки отсчета: свой-чужой! Людям они с детства формируются как осознание или безошибочное распознавание: свой – чужой.

Вместе все упомянутое служит для формирования в народе исторической памяти, фиксированной, как в сердцах и в исторических книгах образования, в СМИ, так и через воспитание из детского возраста патриотизма – для надежного сохранения своего духовно-национального пространства в каждодневной реальности.

Именно эти, конечно видимые знаки, через Язык, Веру, Церковь и Календарь, упрощают всем людям способность понять и распознавать свое личное различие и, вообще, национальное различие или уникальность, по принципу: сходство не есть идентичность!

Такую уникальность и украинского народа призваны указать упомянутые знаки и символы, перед лицом европейских народов.

Это важно предупредить, потому что среди европейских народов есть и… польский, сплошную полонизацию от которого уже получали издавна жители, как Галиции, так и вся Правобережная Украина во время существования Речи Посполитой.

Важно указать, что, борясь с влиянием российско-московским, (но не до конца осознавая, чем является на самом деле свое, православное старокиевское – староукраинское), галицкие униаты и киевские сторонники ПЦУ (для сохранения украинской идентичности и ее отличия от общероссийско- ), задумали сравниться с Европой и… срочно, без референдума, перешли на григорианский польско-католический календарь.

Есть сведения, что за ним, несомненно, последует и замена в Украине национальной кириллицы на евролатинику, законопрект которой давно ждет  свое время под сукном в ВРУ. Ой как этого особенно боялись православные предки нынешних галичан-униатов.

Так получилось, что будущее Украины, в борьбе с влиянием русского, для сохранения украинской идентичности и отличия, будто требовало от патриотов нынешний срочный переход с общерусского (или староукраинского) на какой-то другой, например, григорианский польский календарь.

Но, по мнению миллионов граждан Украины, это серьезная и даже непоправимая ошибка. Ведь сложная ситуация и в ЕС требует планировать наше будущее в Европе так, чтобы свою отдельность украинской идентичности как-то и чем-то сохранять и там.

Если упомянутые Религия, Календарь, Язык народа, Язык богослужения и прочее – перестанут для украинцев быть ориентирами, интегрирующими народ и объединяющими нацию, то что взамен них послужит в Евросоюзе тем легко узнаваемым, национальным кодом, что надежно оберегает очевидные точки отсчета: свой-чужой! Какие же новые национальные Знаки станут беречь наши отличия от общеевропейских в области веры, языка, обычаев, когда один из последних Знак-ориентир – старый Календарь, именно старый украинский церковный календарь, исчезнет с национальных горизонтов.

Ведь это и есть суть и предназначение Юлианского церковного календаря – быть календарем, не только высвечивающим путь к Небу, (именно религия поднимает, и воспитывает человека из земной греховной реальности), но и формирует гармоничный противовес календарю мирскому-светскому.

Примечательно, что в Украине свободно действуют без запрета религии, имеющие право на свои календари, например, в евреев, мусульман, буддистов и татар, в среде которых никто не посмеет доискаться како-то российкости или московщины.

После такого сговора УГКЦ и ПЦУ новый календарь в Украине уже не будет показывать свое украинское в отличие от польского, или немецкого.

В Закарпатье, по нашему мнению, новая календарная ситуация ничего не изменяет. Почему? Ибо у нас останется и в дальнейшем то же наше «мадьярское Рождество» 25 декабря, а также наше православное и униатское «русское Рождество» на 7 января.

А вот выходной день на 7 января смогут обеспечить нам законным своим решением местные органы власти в Закарпатье. И все будет Украина!